Листівка УПА
Ця війна була великою трагедією і тепер завдяки новітнім технологіям ми можемо побачити усі її жахи так як бачили її учасники - в кольорі
Комментариев: 0
Що ж насправді сталося на Волині у 1943 році я спробував у цьому розібратися
Один із кривавих епізодів українсько — польського конфлікту часів Другої світової війни на Волині, який багатьма істориками, в першу чергу польськими, виокремлюється з загальної. картини тогочасного міжнаціонального збройного протистояння на території спільного проживання українців і поляків – Волині, Східній Галичині, Холмщині,Підляшші, Надсянні , Лемківщині(так зване Закерзоня) В польській історіографії волинські події 1943 досить часто трактують лише як антипольську акцію Української повстанської армії, в українських – наголошують на мотивах, що спонукали УПА до проведення такої акції, а також приділяють значну увагу «діям у відповідь», проти цивільного українці загонів Армії Крайової За польським підрахунками, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тис. осіб (переважно цивільний сільський люд), з яких 18 тис. – із встановленими прізвищами, з українського боку загинуло до 3 -5 тис. осіб.[23] В Україні подібних до польських підрахунків не проводилося. Перебіг подій, а також наявні документи, насамперед УПА, свідчать про те, що навесні 1943 Крайовий провід Організації українських націоналістів(бандерівців) на Волині прийняв рішення про вигнання з Волині місцевих поляків. На той час українці складали близько 80 % населення Волині, поляки – 15 %. [23] Обґрунтовувалося таке рішення необхідністю перешкодити планам польських провідних політичних сил повернути до складу нової звільненої Польщі західно – українські землі; а також покарати місцевих поляків за співпрацю з гітлерівцями (поляки пішли на службу до останніх з метою посилити свої позиції в цьому регіоні напередодні поразки вермахту і вступу сюди Червоної армії), за допомогу радянським партизанам (останні нерідко робили місцеві польські поселення своїми продовольчими базами, що заважало ОУН(б) й УПА вести боротьбу з їхнім «ворогом номер один» – СРСР, власне – з радянськими партизанськими з’єднаннями), за вбивства польськими партизанами українських громадських діячів на Холмщині, та на мою думку просто помститися за страждання українського народу від польської колоніальної влади протягом 1920 — 1939 років.[23] Спочатку акції УПА були спрямовані проти польських співробітників гітлерівської адміністрації, що працювали в службах охорони лісів і державних маєтків. Поступово вони поширилися також на місцевих поляків, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення Із лютого 1943 антипольські акції охопили східні повіти Волині – Сарненський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський. В червні вбивства поляків поширилися на Дубнівський, Кременецький та Луцький повіти, в липні – на Горохівський, Володимир-Волинський та Ковельський, а наприкінці серпня – на останній волинський повіт – Любомльський. Дії УПА підтримувала значна частина місцевих українців. Крайовий провід ОУН(б) на Волині розподіляв відібрані в поляків землі поміж українських селян. 11–13 липня 1943 стався генеральний виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польських поселень. Після цього командування АК Волинського округу, щоб протидіяти загонам УПА, почало створювати власні партизанські загони, а також відправило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польських поселеннях бази самооборони.[23] Упродовж 1943 на території Волині постало кілька десятків таких баз. До найпотужніших з них слід віднести ті, що виникли в поселеннях Пшебраже Луцького повіту (нині с. Гайове Ківерцівського р-ну), Гута Степанська і Стара Гута Костопільського повіту, Панська Долина Дубнівського повіту, с. Засмики Ковельського повіту (нині у складі с. Грушівка Ковельського району), Білин Володимир-Волинського повіту (нині село Володимир-Волинського району усі Волинської обл.).Переважна більшість осередків польського опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені.[23] Тільки небагатьом полякам вдалося евакуюватися до міст під охорону німецької адміністрації. Поляки тікали через кордон до Генеральної губернії або погоджувалися на добровільний виїзд на роботу до Німеччини. Вистояти у боях проти українських збройних формувань вдалося тим польським базам самооборони, які були чисельними (по кілька тис. осіб) та отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК у вигляді зброї, амуніції й добре вишколених військових, а також тим, яким допомагали радянським партизанам.[23] Від серед. літа й особливо восени 1943 польські бази самооборони організовували «превентивні» напади на осередки й боївки УПА, а також походи на сусідні українські села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій нерідко страждало українське цивільне населення. В тім упродовж усього 1943 року місцеві поляки були стороною що оборонялася. На середину 1943 року сили УПА складали щонайменше 10 – 12 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 15 – 20 тисяч. Натомість польські сили переважно АК нараховували всього 1300 вояків. Ще близько 3600 осіб, які мали зброю діяли, як народне ополчення.[23]
І джерело яке я використовував у своєму дослідженні:
23. І.І. Ільюшин… ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл
